Coups de pilon Давида Діопа, або Слово, що стало плоттю і гнівом

Пере­кладено з французької

Творчість Давида Діопа (1927-1960)1Від­хилені форми:
Давид Мандессі Діоп.
Давид Леон Мандессі Діоп.
Давид Діоп Мендес­сі.
Давид Мамбессі Діоп.
Не плутати з:
Давидом Діопом (1966-…), письмен­ником та університетським викладачем, лауреатом премії Гонкурівських ліце­їстів 2018 року за роман Frère d’âme (Брат душі).
, така ж коротка, як і блискуча, залишається одним з найвражаючих свідчень поезії во­йовничого негритюду. Його єдина збірка Coups de pilon (Удари товкача, 1956) резонує з не­змін­ною силою, вражаючи сві­домість і прославляючи непохитну надію Африки, що під­німається. Народжений у Бордо від батька-сенегальця та матері-камерунки, Діоп пі­знав Африку не стільки через досвід тривалого пере­бува­н­ня, скільки через мрію та спадщину, що анітрохи не применшує потужності слова, яке зуміло стати від­лу­н­ням страж­дань і пов­стань цілого континенту.

Поезія повстання

Поезія Діопа — це перед­усім крик. Крик від­мови перед облич­чям колоніальної не­справедливості, крик болю перед приниже­н­ням свого народу. У прямому стилі, по­збавленому будь-яких зайвих прикрас, поет викладає свої істини як ті самі «удари товкача», при­значені, за його власними словами, «пробити барабанні пере­тинки тих, хто не хоче чути, і вдарити, як батоги, по егоїзмах та конформізмах порядку». Кожен вірш — це обвинувальний акт, що під­биває кривавий під­сумок опікунської ери. Так, у «Стерв’ятниках» він викриває лицемірство цивілізаторської місії:

«У той час
Ударами пащі цивілізації
Ударами святої води по приручених чолах
Стерв’ятники будували в тіні своїх кігтів
Кривавий монумент опікунської ери.»

Діоп, Давид, Coups de pilon (Удари товкача), Париж: Présence africaine, 1973.

Насильство всюдисуще, не тільки в тематиці, але й у самому ритмі фрази, стриманої та го­строї, як лезо. Знаменитий і лаконічний вірш «Час мучеництва» є най­зворушливішою ілюстрацією цього, справжня літанія по­збавле­ння та колоніального злочину: «Білий убив мого батька / Бо мій батько був гордий / Білий зґвалтував мою матір / Бо моя мати була красива». Ці вірші без прикрас, що надають тексту вражаючої сили, могли збентежити деяких критиків. Сана Камара бачить у цьому, на­приклад, «простоту стилю, що межує з убогістю, навіть якщо поет намагається захопити нас іронією подій». Однак саме в цій економії засобів, у цій від­мові від штучності брутальність висловлюва­ння досягає свого апогею.

Африка в серці слова

Якщо пов­ста­ння є двигуном його письма, то Африка — його душа. Вона є тією ідеалізованою землею-матір’ю, побаченою крізь призму но­стальгії та мрії. Вступне зверта­ння вірша «Африка» — «Африко, моя Африко» — це декларація приналежності та спорідненості. Цю Африку він зі­знається, що «ніколи не знав», але його по­гляд «повний твоєї крові». Вона по черзі — люблена й зневажена мати, танцівниця з тілом «чорного перцю» і кохана жінка, Рама Кам, чия чут­тєва краса є прославле­н­ням усієї раси.

Саме в цій омріяній Африці поет черпає силу надії. На від­чай, який йому навіює «спина, що згинається / І лягає під вагою покори», від­повідає пророчий голос:

«Нетерплячий сину, це міцне й молоде дерево
Це дерево там
Чудово самотнє посеред білих і зів’ялих квітів
Це Африка, твоя Африка, що знову проро­стає
Що проро­стає терпляче, наполегливо
І чиї плоди по­ступово набувають
Гіркого смаку свободи.»

Діоп, Давид, Coups de pilon (Удари товкача), Париж: Présence africaine, 1973.

Войовничий гуманізм

Звести твір Діопа до «антирасистського расизму»2Сартр, Жан-Поль, «Orphée noir» («Чорний Орфей»), перед­мова до l’Anthologie de la nouvelle poésie nègre et malgache de langue française (Антології нової негритянської та малагасійської поезії французькою мовою) Л. С. Сенгора, Париж: Presses universitaires de France, 1948., використовуючи формулу Сартра, означало б не ви­знати його універсального значе­н­ня. Якщо викри­ття гнобле­ння чорних є від­правною точкою, боротьба Діопа охоплює всіх знедолених землі. Його поезія — це клич, що лунає «від Африки до Америк», і його солідарність поширюється на «докера з Суеца та кулі з Ханоя», на «в’єтнамця, що лежить у рисовому полі» та «каторжника з Конго, брата лінчованого з Атланти».

Це братерство в страж­данні та боротьбі є ознакою глибокого гуманізму. Поет не задовольняється прокля­т­тями, він закликає до колективної дії, до одно­стайної від­мови, втіленої в остан­ньому заклику «Виклику силі»: «Під­німайся і кричи: НІ!». Бо, зрештою, поза насильством слова, спів Давида Діопа «керується лише любов’ю», любов’ю до вільної Африки в лоні примиреного людства.

Творчість Давида Діопа, обірвана в роз­квіті трагічною смертю, що по­збавила нас його майбутніх рукописів, зберігає пекучу актуальність. Леопольд Седар Сенгор, його колишній учитель, сподівався, що з віком поет стане «більш людяним». Можна стверджувати, що цей гуманізм уже був у серці його пов­ста­н­ня. Coups de pilon (Удари товкача) залишається важливим текс­том, класичним твором африканської поезії, путівником для всієї молоді, що прагне справедливості та свободи.

«Це вже багато для твору загалом досить обмеженого, для першого і — на жаль — остан­нього твору. Але є текс­ти, які йдуть до суті речей і промовляють до всієї істоти. Лірична, сентиментальна, вираз особистої вимогливості та гніву, ця поезія „кинута сер­йозно на штурм химер“ […] належить до тих, які вічно, пере­фразовуючи Сезера, кидатимуть виклик „прислужникам порядку“ [тобто агентам ре­пресій], до тих, які […] завжди вперто нагадуватимуть, що „праця людини тільки починається“, що щастя завжди треба заво­йовувати, прекрасніше і сильніше.»

Société africaine de culture (ред.), David Diop, 1927-1960 : témoignages, études (Давид Діоп, 1927-1960: свідче­н­ня, дослідже­ння), Париж: Présence africaine, 1983.


Для подальшого читання

Навколо Coups de pilon

Цитати

«Мій брате із зубами, що блищать під лицемірним компліментом
Мій брате в золотих окулярах
На твоїх очах, що стали блакитними від слова Господаря
Мій бідний брате в смокінгу з шовковими лацканами
Що пищить і шепоче і пихато ви­ступає в салонах по­блажливості
Нам тебе шкода
Сонце твоєї країни — лише тінь
На твоєму без­турботному чолі цивілізованого»

Діоп, Давид, Coups de pilon (Удари товкача), Париж: Présence africaine, 1973.

Завантаження

Звукові записи

Бібліографія

  • Камара, Сана, La Poésie sénégalaise d’expression française, 1945-1982 (Сенегальська поезія французькою мовою, 1945-1982), Париж: L’Harmattan, 2011.
  • Шевр’є, Жак, Littératures francophones d’Afrique noire (Франкомовні літератури Чорної Африки), Екс-ан-Прованс: Édisud, 2006.
  • Дієнг, Амаді Алі (ред.), Les Étudiants africains et la littérature négro-africaine d’expression française (Африканські студенти та негро-африканська література французькою мовою), Манкон, Баменда: Langaa Research & Pub., 2009.
  • Жар­реті, Мішель (ред.), Dictionnaire de poésie de Baudelaire à nos jours (Словник поезії від Бодлера до наших днів), Париж: Presses universitaires de France, 2001.
  • Кестелоот, Ліліан, Histoire de la littérature négro-africaine (Історія негро-африканської літератури), Париж: Karthala, 2004.
  • Ком, Амбруаз (ред.), Dictionnaire des œuvres littéraires de langue française en Afrique au sud du Sahara (Словник літературних творів французькою мовою в Африці на пів­день від Сахари), том 1, Des origines à 1978 (Від витоків до 1978), Париж: L’Harmattan, 2001.
  • Ндіає, Крістіан (ред.), Introduction aux littératures francophones : Afrique, Caraïbe, Maghreb (Вступ до франкомовних літератур: Африка, Карибський басейн, Магриб), Монреаль: Les Presses de l’Université de Montréal, 2004.
  • Société africaine de culture (ред.), David Diop, 1927-1960 : témoignages, études (Давид Діоп, 1927-1960: свідче­н­ня, дослідже­ння), Париж: Présence africaine, 1983.
Avatar photo
Yoto Yotov

Depuis 2010, je consacre mes veilles à faire dialoguer les siècles et les nations, persuadé que l’esprit humain est partout chez lui. Si cette vision d’une culture universelle est la vôtre, et si mes Notes du mont Royal vous ont un jour éclairé ou touché, songez à faire un don sur Liberapay.

Articles : 162