Небесний потерпілий: Еміль Неліган

Пере­кладено з французької

«Неліган — легендарний. Квебекський народ сам по собі є свого роду мрією, уявною, хоча й реальною, непевною, хоча й стійкою, і зрештою — хто зна? — можливо, врятованою, можливо, втраченою. Між цими двома легендами існує зв’язок.»

Вадбонкер, П’єр. «Émile Nelligan (1879-1941), poète» («Еміль Неліган (1879-1941), поет»), у En quelques traits (Кількома штрихами), Монреаль: Fides, 1978.

Чи потрібно нагадувати, що канадсько-французькій літературі ледве два столі­ття існува­н­ня; що вона щойно ви­йшла з дитинства? Ще бідна на літературні слави, вона все ж має одну, яка зразково втілює її власну молодість. Ця слава — Еміль Неліган1Від­кинуті форми:
Émil Nellighan.
Émile Kovar.
: під­літок сімнадцяти років, майже дитина. Але через трагічне поруше­ння природного порядку, у цьому жит­тєрадісному віці, який, за Бос­сюе, «здається створеним лише для радості та насолод» і який «роз­правляє вітрила з усіх боків назу­стріч надії», Неліган уже ні на що не сподівається; він пливе за течією:

«Чорна душа моя: куди йду? де я є?
Надії всі закуті в льодяній пітьмі:
Я — нова Норвегія, що в тузі живе,
Звідки ясні небеса зникли у зимі.»

Неліган, Еміль. Poésies complètes (Повне зі­бра­ння поезій), перед­мова Клода Босолея та Луї Дантена, Монреаль: Typo, серія «Typo Poésie», 1998.

І не лише в цих рядках, під впливом минущого роз­чарува­н­ня, він від­чуває цю втрату ілюзій. Це від­бувається впродовж усіх його Poésies complètes (Повного зі­бра­ння поезій), шляхетних мрій проклятого ангела, що залишився чужим ком­промісам, які нав’язує жи­т­тя.

Проклятий ангел

На знаменитій фото­графії цей худорлявий школяр з блідим облич­чям і ску­йовдженим волос­сям зачаровує своїми великими вологими, без­межними очима; очима, що змінювалися, що ро­зуміли, що мріяли. Він ходив із пальцями, за­брудненими чорнилом, у роз­хри­станому сурдуті, і по­при все це — з гордим ви­глядом. «Це дивний хлопець», — казали одні; «трохи позер», — вважали інші. Але його гордість була лише фасадом, що погано приховував загострену чутливість, то пере­повнену ентузіазмом, то за­тьмарену дикою й за­гроз­ливою меланхолією:

«Це царство гіркого сміху й шаленства,
Коли себе поетом знаєш — та зневажений при тім,
Коли від­чуваєш серце — й зро­зумілий лиш нічним
Сяйвом місяця й грозою у величі вселенства!»

Неліган, Еміль. Poésies complètes (Повне зі­бра­ння поезій), перед­мова Клода Босолея та Луї Дантена, Монреаль: Typo, серія «Typo Poésie», 1998.

Навколишнє неро­зумі­ння та ночі, проведені за гарячковим писа­н­ням віршів, де «вже серед блискучих рядків божеві­лля показувало свій потворний кіготь»2Вислів про «потворний кіготь» належить Луї Дантену з його «Émile Nelligan et son Œuvre» («Еміль Неліган та його творчість»), опублікованого сімома частинами в газеті Les Débats (1902), що незабаром стала тією міфічною перед­мовою (1903), яка від­крила не лише одного з найкращих поетів франкомовної Канади (Нелігана), а й одного з її найкращих естетів (Дантена)., зрештою перед­часно пі­дірвали його здоров’я. Він помер двічі: спершу інтелектуальною смертю, або божеві­л­лям, у дев’ятнадцять років; потім тілесною смертю — у п’ятдесят сім.

Сміх і ридання

Без­сумнівно, Неліган жорстоко страждав від цього неро­зумі­н­ня. Він, що мріяв лише про Париж, стверджував, що його вірші одного дня полетять туди, щоб повернутися гарною книгою. Така амбіція, юнацька й палка, була легкою здобиччю для злісної критики. Найлютіша атака при­йшла з Le Monde illustré, з-під пера якогось невиразного журналіста, що про­їздом був у Монреалі, Де Марші чи Де Маркі, ім’я якого історія забула. З легкою іронією та дріб’язковою вузькістю по­глядів цей цензор висміяв оригінальність під­літка, ді­йшовши навіть до того, щоб за­пропонувати йому, тоном спів­чу­т­тя, написати «маленьку дисертацію про­стою прозою», аби довести свої заслуги, під­ступно додавши: «бо ми за­охочуємо молодих письмен­ників».

Уражений, Неліган незабаром від­повів під час пам’ятного засі­да­ння Монреальської літературної школи 26 травня 1899 року. Того вечора, перед своїми хулителями, тими «людьми з похмурими чолами, / Які зневажали [й]ого жи­ття і від­штовхували [й]ого руку», юнак під­нявся. З роз­віяною гривою, з палаючим по­глядом, він одним духом кинув свою різку від­повідь, «La romance du vin» («Романс про вино»), яка привела залу в ек­стаз. Це був водночас його тріумф і проща­н­ня:

«Дзвони спів­али; вечір пахне солодко…
І вино ллється радісним потоком,
Я так веселий, сміюсь так дзвінко,
О! так, що страх — заплакать раптом з пере­ляком!»

Неліган, Еміль. Poésies complètes (Повне зі­бра­ння поезій), перед­мова Клода Босолея та Луї Дантена, Монреаль: Typo, серія «Typo Poésie», 1998.

«Le vaisseau d’or» («Золотий корабель»)

Продукт не­ймовірної алхімії, Неліган виявляє близькість до По через макабричне, до Ередіа через викарбуване слово, до Нерваля через мрійливі но­стальгії, але також до Роденбаха через тумани та до Шопена через музику душі. Він з гордістю плекає «свої неврози», зі­знаючись: «Я по­мру божевільним… як Бодлер». Під натиском якоїсь нав’язливої мрії, якоїсь домінуючої ідеї він кидається до абсолюту з «усім зуси­л­лям, усією кров’ю душі», що спонукає Луї Дантена сказати: «Ви­знаючи, що людина і твір — лише ескіз, слід стверджувати, що це ескіз генія».

Цей ескіз генія має жахливі про­зрі­ння того, «кого Стародавні називали латиною “vates”, віщуна, ясновидця, пророка, поета, натхнен­ного богами»3Клод Ля Шаріте.. Роже Фурньє згадує про «страшну мить», коли митець бачить свій кінець, перш ніж його пере­жити. Це перед­чу­ття втілюється у «Le vaisseau d’or» («Золотому кораблі»), його найбільш знаковому сонеті. Неліган змальовує там пишноту тріумфуючого корабля, «вирізаного з масивного золота», що пливе неві­домими морями. Але ця славетна картина існує лише для того, щоб бути знищеною. У трагічній роз­в’язці корабель натикається на риф і тоне, залишаючи лише багаті уламки. Читач тоді з жахом ро­зуміє, що йдеться про самого поета, який пророкує власну ката­строфу:

«Чим стало моє серце, покинутий корабель?
На жаль! воно потонуло в бе­зо­дні мрії…»

Неліган, Еміль. Poésies complètes (Повне зі­бра­ння поезій), перед­мова Клода Босолея та Луї Дантена, Монреаль: Typo, серія «Typo Poésie», 1998.


Для подальшого читання

Навколо Poésies complètes (Повного зібрання поезій)

Цитати

«Ах! скільки снігу впало!
Вікно моє — то сад крижаний.
Ах! скільки снігу впало!
Що є цей спазм жи­ття не­знаний
При нудьзі, що мене так здолала, здолала!..»

Неліган, Еміль. Poésies complètes (Повне зі­бра­ння поезій), перед­мова Клода Босолея та Луї Дантена, Монреаль: Typo, серія «Typo Poésie», 1998.

Завантаження

Аудіозаписи
Друковані твори

Бібліографія

  • Ab der Halden, Charles. «Émile Nelligan» («Еміль Неліган»), у Nouvelles études de littérature canadienne-française (Нові студії канадсько-французької літератури), Париж: F. R. de Rudeval, 1907. (Google Livres).
  • Fournier, Roger. «Des moments émouvants sur la tombe d’Émile Nelligan» («­Зворушливі миті на могилі Еміля Нелігана»), у Émile Nelligan : dossier de presse 1918-1980 (Еміль Неліган: прес-дайджест 1918-1980), Шербрук: Bibliothèque du Séminaire de Sherbrooke, 1981.
  • Grisé, Yolande, Robidoux, Réjean та Wyczynski, Paul (ред.). Émile Nelligan (1879-1941) : cinquante ans après sa mort (Еміль Неліган (1879-1941): п’ятдесят років після його смерті). Матеріали колоквіуму, організованого Центром досліджень канадсько-французької цивілізації От­тавського університету, Монреаль: Fides, 1993.
  • Hayward, Annette. La Correspondance entre Louis Dantin et Germain Beaulieu : une grande amitié littéraire (1909-1941) (Листува­ння між Луї Дантеном та Жерменом Больє: велика літературна дружба (1909-1941)), Квебек: Presses de l’Université Laval, 2023.
  • La Charité, Claude. «Émile Nelligan et le mythe du génie précoce, mort fou» («Еміль Неліган та міф про ран­нього генія, що помер божевільним»), у L’Invention de la littérature québécoise au 19e siècle (Вина­йде­ння квебекської літератури у 19 столітті), Квебек: Septentrion, 2021.
  • Paul-Crouzet, Jeanne. Poésie au Canada : de nouveaux classiques français (Поезія в Канаді: нові французькі класики), Париж: Didier, 1946.
  • Robidoux, Réjean. Connaissance de Nelligan (Пі­зна­ння Нелігана), Монреаль: Fides, 1973.
  • Samson, Jean-Noël та Charland, Roland-Marie (ред.). Émile Nelligan (Еміль Неліган), Монреаль: Fides, 1968.
  • Vadeboncoeur, Pierre. «Émile Nelligan (1879-1941), poète» («Еміль Неліган (1879-1941), поет»), у En quelques traits (Кількома штрихами), Монреаль: Fides, 1978.
  • Wyczynski, Paul. Émile Nelligan : biographie (Еміль Неліган: біо­графія), Квебек: Bibliothèque québécoise, 1999.
Avatar photo
Yoto Yotov

З 2010 року я присвячую свій час налагодженню діалогу між століттями та народами, переконаний, що людський дух скрізь почувається як удома. Якщо ви поділяєте це бачення універсальної культури, і якщо мої Notes du mont Royal колись вас просвітили чи зворушили, подумайте про те, щоб зробити пожертву на Liberapay.

Articles : 216