Акутаґава Рюноске, або краса останнього погляду

Пере­кладено з французької

«Невиразна тривога. » (Bon’yari shita fuan.) Ці слова, по­спіхом накреслені Акутаґавою Рюноске1Від­кинуті форми:
Acutagawa Ryunosuche.
Akutagawa Riunoské.
Akoutagawa Ryunosouké.
Akoutagaoua Ryounosouké.
Akoutagava Ryounosouke.
перед тим, як він прийняв отруту на світанку 24 липня 1927 року, є мовби ключем до всіх його творів. Йому було тридцять п’ять років. Він залишав по собі близько ста п’ятдесяти новел, де « пишнота мистецтва й муки існува­ння змовляються, аби надати його творчості непо­вторної аури »2Zhao Yujiao, у своєму пере­кладі Рашомон: ви­брані новели Акутаґави Рюноске (罗生门:芥川龙之介短篇小说选), Кунмін: Народне видавництво Юньнані, 2015. Пере­клад з китайської мій. — і приголомше­ння Японії, яка невиразно перед­чувала в цій смерті кінець епохи.

У домі Аїда

Багато освічених японців у юності пере­жили період, глибоко по­значений цим стримано інтелектуальним письмен­ником, забарвленим без­турботною іронією, який, одначе, під невимушеною зовнішністю погано приховує щось нервове, тривожне, непевне — подібне до тих куртизанок, чия привітна усмішка не здатна завуалювати неспокій, який ниє в їхньому нутрі й який якоїсь миті вихлюпується на поверхню існува­н­ня, аби його по­глинути. Тож від часу його загадкового самогубства душа Акутаґави пере­слідує японське письменство. Ендо Сюсаку пере­казує цей нав’язливий сон:

« Я був у темній кімнаті, віч-на-віч з Акутаґавою Рюноске. Він стояв переді мною, не мовлячи ні слова, з опущеною головою й руками, схрещеними на потертому кімоно сірого кольору. Він рвучко під­вівся, від­хилив бамбукову завісу позаду себе й уві­йшов до сусідньої кімнати. Я знав, що то був світ мертвих. […] Тоді я й прокинувся. Чому ж мені так часто снилися такі моторошні сни? Поруч зі мною без­турботно спала моя дружина. »

Ендо, Сюсаку, Une femme nommée Shizu : nouvelles (Жінка на ім’я Сідзу: новели), пере­клад з японської Minh Nguyen-Mordvinoff, Париж: Denoël, coll. « Empreinte », 1997.

Як тут не згадати Іліаду, коли Ахілл бачить уві сні тінь Патрокла й про­стягає руки, щоб її схопити, — марно: « Душа під землю зникла, наче дим […] / Ох! отже, навіть у домі Аїда, / Є душа чи, може, тінь »? Так повертається Акутаґава, зна­йома тінь, у пам’ять народу, що від­мовляється дати йому цілком зникнути в домі Аїда.

Під знаком Дракона

« Акутаґаву на­звали Рюноске, “Син Дракона”, бо він народився 1 березня 1892 року в годину Дракона, у день Дракона, у місяць Дракона року Дракона. »3Richard Collasse, Dictionnaire amoureux du Japon (Закоханий словник Японії), ста­ття « Akutagawa Ryūnosuke ». Божеві­лля матері, коли йому було лише кілька місяців, залишає йому радше жах проклятої спадковості. Дитину бере до себе материнська родина, давній рід служителів сьоґунату, що вигодовує його китайською та японською класикою. Зі­ткне­ння цього традиційного Сходу із сучасним Заходом — Меріме, Анатоль Франс, По тощо — робить із нього « людину роз­дерту, роз­ділену, роз­четвертовану; людину по­двійну й суперечливу »4Claude Roy, у своїй перед­мові до Rashômon et autres contes (Рашомон та інші оповіда­ння).. Цю складність бу­ття, спільну для його поколі­н­ня, його новели увиразнять і під­силять аж до своєрідної нав’язливості. А проте з-поміж усіх японських письмен­ників ні­хто не був так схильний, як Акутаґава, шукати притулку в мистецтві. Він змальовував себе читачем, вмостившись на драбині книгарні, згори зневажливо озираючи дрібноту продавців і покупців, що метушилися між полицями: « Людське жи­ття не варте навіть одного рядка Бодлера » (Jinsei wa ichigyô no Bôdorêru ni mo shikanai), — казав він.

Сліпуча гра ляльковода

Акутаґава у двадцять чотири роки утвердився як принц короткої прози. Улюблений учень Нацуме Сосекі, він навіть роз­глядався як можливий зять майстра. Його так звані « історичні » новели — Рашомон, У хащах (Yabu no naka) тощо, — де він змішує рішуче модерний сплін із « голосами, що плачуть, голосами, що сміються » давньої Японії, лишаються найславетнішими. Захоплює в них не точність історика, а бурлескні ляльки, моторошні маріонетки ярмаркового штукаря, яких він змушує танцювати на невидимих нитках своєю « пишною ерудицією, надго­строю чутливістю, вродженим від­чу­т­тям драми »5Georges Bonneau, Histoire de la littérature japonaise contemporaine (1868-1938) (Історія сучасної японської літератури (1868-1938)).:

« Увесь цей світ
Складено в скриньку
Ляльковод »
(Yo no naka wa / Hako ni iretari / Kairaishi)

Chavanes, Edwige de, « Akutagawa Ryūnosuke (1892-1927) ». У кн. Cinéma et littérature au Japon : de l’ère Meiji à nos jours (Кіно та література в Японії: від епохи Мейдзі до наших днів), за ред. Max Tessier, Париж: Centre G. Pompidou, coll. « Cinéma singulier », 1986, с. 44-45.

Жан-Жак Оріґас коментує: « Автор мовби вислизав: хіба не на­звав він свої збірки новел Ляльковод [Kairaishi] та Карусель тіней [Kagetôrô]? І все ж читач від­чував його присутність у кожному рядку ». Цей театр тіней сягає вершини в Пекельних образах (Jigokuhen), де маляр Йосіхіде, щоб завершити свою фреску, спо­глядає, як його власна донька живцем згоряє в нього на очах, а потім вішається. Адже досконале мистецтво подібне до полум’я, що потребує живої поживи. І Акутаґава вважатиме за честь зробитися його добровільною жертвою.

Мучеником мистецтва

« Раптом [ляльковод] з’явився власною персоною серед декорацій реального жи­т­тя. І у творах, часто роз­дираючих, він описав […] нав’язливі думки, що по­ступово обсідали його й мали його за­брати. » 1927 року роз­пад його ро­зуму під тиском хворобливих нав’язливостей, похмурих утіх диктує його останні шедеври: він обертається на глум у Каппі, на галюцинацію в Шестернях (Haguruma), на божеві­лля в Житті ідіота (Aru ahô no isshô). « Я ж бо, зрештою, син божевільної », — зі­знається він у Листі до старого друга (Aru kyûyû e okuru shuki), написаному напередодні смерті. І додає: « Можливо, ти посмієшся з суперечності, у якій я пере­буваю: я, що люблю красу природи, вирішую себе знищити. Але природа прекрасна, бо від­бивається в моєму остан­ньому по­гляді… » Кавабата Ясунарі зумів висловити трагізм цього остан­нього спалаху: « Найчастіше хворобливий і знесилений, [він] спалахує в останню мить, перш ніж згаснути остаточно. »6Кавабата Ясунарі, Остан­ній по­гляд (Matsugo no me), не ви­дано французькою. Так згас Син Дракона, мучеником мистецтва, з роз­горнутою Біблією, під звук дощу, що падав. Сіґа Наоя, ді­знавшись про його смерть, зна­йшов формулу гідної подиву стриманості: « Він не міг інакше. »


Для поглибленого читання

Довкола « À mi-chemin de la vie de Shinsuke Daidôji » (« На півдорозі життя Сінсуке Дайдодзі »)

Цитати

« Сінсуке ненавидів ці злидні. Ні, ще й сьогодні він береже в глибині серця нез­гладимий від­гомін тодішньої ненависті. Він не міг ані купувати книжки, ані ходити на літні курси, ані носити нове пальто. А його товариші втішалися всіма цими привілеями. Він їм заздрив. А часом навіть ревнував. Утім, цих заздрощів, цих ревнощів він від­мовлявся ви­знавати. Бо мав лише зневагу до їхніх ро­зумових здібностей. »

Акутаґава, Рюноске, « À mi-chemin de la vie de Shinsuke Daidôji : tableau d’une psychologie » (« На пів­дорозі жи­ття Сінсуке Дайдодзі: картина однієї психології »), пере­клад з японської Edwige de Chavanes. У кн. Anthologie de nouvelles japonaises contemporaines. 1 (Антологія сучасних японських новел. 1), Париж: Gallimard, coll. « Du monde entier », 1986.

Довкола Jambes de cheval (Кінські ноги)

Цитати

« Ханзабуро знову охопило приголомше­н­ня. З цієї роз­мови виходило, по-перше, що він помер. По-друге, що минуло вже три дні. По-третє, що його ноги роз­клалися. Усе це було без­глуздям. Ну ж бо, хіба його ноги не корилися йому, наче… Щойно він хотів ступити крок уперед, як із нього вихопився гучний зойк. І недарма. У білих штанях із без­доган­ною складкою та від­повід­них черевиках його ноги обидві гнулися під вітром, що вливався крізь вікно! Перед цим видовищем Ханзабуро мало не засумнівався у своїх очах. »

Акутаґава, Рюноске, Jambes de cheval (Кінські ноги), пере­клад з японської Catherine Ancelot, післямова Ninomiya Masayuki, Париж: Les Belles Lettres, coll. « Collection Japon. Série Fiction », 2013.

Довкола « La bécassine » (« Бекас »)

Цитати

« Саме тієї миті знадвору почулися крики; не­вдовзі сходами затупотіли по­спішні кроки, і за мить двері рвучко від­чинилися. П’ятеро чи шестеро людей — чоловіки, жінки й діти — увірвалися до кімнати, і кожен вигукував щось своє.

“Тату, її зна­йшли!” — весело крикнув Іл­ля, що був попереду, вимахуючи бекасом. »

Акутаґава, Рюноске, « La bécassine » (« Бекас »), пере­клад з японської Horiguchi Daigaku, Japon et Extrême-Orient (Японія та Далекий Схід), № 7-8 (липень-серпень 1924), с. 1-12.

Завантаження

Друковані твори

Довкола « La foi de Wei Cheng » (« Віра Вей Чена »)

Цитати

« Похмуро насупивши брови, Вей Чен став міряти дедалі швидшим кроком піщану обмілину, якою повзла нічна тінь. Тим часом річкові води потроху, дюйм за дюймом, фут за футом, на­ступали на обмілину, а запах водоростей і води, що зді­ймався з річки, крижаний, починав липнути до його шкіри. Він звів очі: там, над мостом, осяйне світло призахідного сонця вже згасло, і самі лише балясини кам’яного парапету, геть чорні, чіткими лініями штрихували посиніле від ночі небо. Але жінка все не приходить. »

Акутаґава, Рюноске, « La foi de Wei Cheng » (« Віра Вей Чена »), пере­клад з японської Edwige de Chavanes. У кн. Les noix, la mouche, le citron (Горіхи, муха, лимон), Арль: Éditions P. Picquier, 1991.

Довкола La magicienne (Чарівниця)

Цитати

« 「俊さん。」――さう云ふ声が一瞬間、信子の唇から洩れようとした。実際俊吉はその時もう、彼女の俥のすぐ側に、見慣れた姿を現してゐた。が、彼女は又ためらつた。その暇に何も知らない彼は、とうとうこの幌俥とすれ違つた。薄濁つた空、疎らな屋並、高い木々の黄ばんだ梢、――後には不相変人通りの少い場末の町があるばかりであつた。

「秋――」

信子はうすら寒い幌の下に、全身で寂しさを感じながら、しみじみかう思はずにゐられなかつた。 »

на Wikisource 日本語, [онлайн], пере­глянуто 10 липня 2026 р.

« “Сюн-сан!” На якусь секунду цей вигук мало не зі­рвався з її вуст. Справді, тієї миті Сюнкіті з’явився своєю зна­йомою по­ста­ттю просто біля візка. Вона знову завагалася. А він, ні про що не здогадуючись, зрештою обігнав криту коляску. Сірувате небо, нерівні дахи будинків, стовбури великих дерев, що роз­кидали своє гі­л­ля… Далі був тільки перед­місток із його малолюдними вулицями. Під злегка холодним верхом Нобуко від­чула всіма волокнами свого тіла меланхолію осін­ньої пори, і, по­при її волю, легкий крик зі­рвався з її вуст. »

Акутаґава, Рюноске, La magicienne (Чарівниця), пере­клад з японської Élisabeth Suetsugu, Арль: P. Picquier, 1999.

« “Сунсан!” Цей оклик мав зі­рватися з вуст Нобуко. І справді, тієї миті зна­йома по­стать її двоюрідного брата з’явилася біля kuruma7Усе, що котиться, у Японії зветься kuruma.. Але Нобуко знову завагалася, і Сункіті, аж ніяк не пі­дозрюючи присутності своєї кузини, обігнав коляску.

Похмуре небо, нерівні дахи самотнього перед­містя, барвисте листя високих дерев, краєвид темної вулиці, що роз­гортався… І у своєму kuruma, куди вже прокрадалося свіже вечірнє повітря, від­чуваючи всім єством болісну самотність, Нобуко не могла втриматися, щоб не сказати собі: “Осінь!”. »

Акутаґава, Рюноске, « L’automne » (« Осінь »), пере­клад з японської Sioden Humiko (Shioden Fumiko), Extrême-Asie (Далека Азія), № 46 (квітень 1930), с. 205-212.

« Чи гукне Нобуко: “Сюн-сан!” Цей крик мало не вихопився з її вуст. Зна­йома по­стать Сюн-кіті саме тієї миті опинилася біля її рикші. Вона ще раз завагалася, і Сюн-кіті, що ні про що не здогадувався, про­йшов повз.

Трохи затягнуте небо, роз­ки­дані будинки, високі пожовклі верхівки дерев… На її обрії лишався тільки далекий маленький квартал із його дорогою, де рідко хто проходив. “Осінь!” — подумала Нобуко під холодним верхом рикші, і роз­пач самотності раптом охопив її всю. »

Акутаґава, Рюноске, « Le nez • L’automne » (« Ніс • Осінь »), пере­клад з японської Kaze Keita, Les Œuvres libres (Вільні твори), № 106 (березень 1955), с. 108-124.

« 横浜の或亜米利加人へ雛を売る約束の出来たのは十一月頃のことでございます。紀の国屋と申したわたしの家は親代々諸大名のお金御用を勤めて居りましたし、殊に紫竹とか申した祖父は大通の一人にもなつて居りましたから、雛もわたしのではございますが、中々見事に出来て居りました。 »

на Aozora Bunko, [онлайн], пере­глянуто 10 липня 2026 р.

« Отож було дано обіцянку від­дати ляльок десь у листопаді одному американцеві з Йокогами. Моя родина, що зветься Кінокунія, з поколі­ння в поколі­ння виконувала роль позикодавця при даймьо, а мій дід, якого, здається, звали Сітіку, був чоловіком, вельми обі­знаним у роз­вагах. Нехтуючи скромністю, що мала б стримувати мої слова, мушу сказати, що ці ляльки — тобто мої ляльки — були прегарної роботи. »

Акутаґава, Рюноске, La magicienne (Чарівниця), пере­клад з японської Élisabeth Suetsugu, Арль: P. Picquier, 1999.

« Зобов’яза­ння продати ляльок американцеві, що мешкав у Йокогамі, було взято в листопаді. Упродовж поколінь наш дім, чия торгова на­зва була Кінокуні-я, позичав гроші фе­одальним володарям. Саме мій дід на ім’я Сітіку, чоловік досвідчений і від­чужений від благ цього світу, подарував мені цих ляльок; а проте вони, можу це сказати, були чудового викона­н­ня. »

Акутаґава, Рюноске, « Les poupées » (« Ляльки »), пере­клад з японської Serge Elisséeff (Serge Elisséev), Japon et Extrême-Orient (Японія та Далекий Схід), № 4 (березень 1924), с. 327-346; пере­вид. у кн. Neuf nouvelles japonaises (Дев’ять японських новел), Париж: G. Van Oest, 1924.

Завантаження

Друковані твори

Довкола La vie d’un idiot et autres nouvelles (Життя ідіота та інші новели)

Цитати

« […] десь я, мабуть, звернув не туди, бо раптом опинився перед похорон­ною залою Аоями. Минуло добрих десять років, від­коли я востаннє проходив повз цю будівлю, — рівно від часу похорон­ної церемонії Нацуме Сосекі. Десять років тому я теж не був щасливий. Але принаймні мав спокій. Утупившись у гравійну смугу, що про­стягалася за брамою, я знову побачив бананове дерево “Вілли Сосекі”. Я не міг по­збутися від­чу­т­тя, що моє жи­ття теж добігло свого строку. І так само не міг оборонитися від почу­т­тя, що не випадок за десять років привів мої кроки сюди. »

Акутаґава, Рюноске, La vie d’un idiot et autres nouvelles (Жи­ття ідіота та інші новели), пере­клад з японської Edwige de Chavanes, перед­мова Jeannine Kohn-Étiemble, Париж: Gallimard, coll. « Connaissance de l’Orient », 1987.

Довкола « Le Christ de Nankin » (« Нанкінський Христос »)

Цитати

« Тієї ж миті статуя Христа, що висіла на стіні, з гуркотом упала. Важка тиша тривала кілька секунд. Тоді, охоплена великим таємничим зворуше­н­ням, юна китаянка під­няла статую й знову подивилася на обличчя німого чужинця й на обличчя Христа. Вона лишалася зворушеною. Обличчя святого Христа на­прочуд скидалося на обличчя чужинця. Раптом ясна усмішка з’явилася на блідому обличчі китаянки, і вона пі­ді­йшла до цього чоловіка з виразом радості. »

Акутаґава, Рюноске, « Le Christ de Nankin » (« Нанкінський Христос »), пере­клад з японської Matsuo Kuni (Matsuo Kuninosuke), Bifur, № 8 (червень 1931), с. 97-100.

Завантаження

Друковані твори

Довкола Les grenouilles (Жаби)

Цитати

« 渡辺の橋の供養の時、三年ぶりで偶然袈裟にめぐり遇った己は、それからおよそ半年ばかりの間、あの女と忍び合う機会を作るために、あらゆる手段を試みた。そうしてそれに成功した。いや、成功したばかりではない、その時、己は、己が夢みていた通り、袈裟の体を知る事が出来た。が、当時の己を支配していたものは、必しも前に云った、まだあの女の体を知らないと云う未練ばかりだった訳ではない。己は衣川の家で、袈裟と一つ部屋の畳へ坐った時、既にこの未練がいつか薄くなっているのに気がついた。それは己がもう童貞でなかったと云う事も、その場になって、己の欲望を弱める役に立ったのであろう。しかしそれよりも、主な原因は、あの女の容色が、衰えていると云う事だった。 »

袈裟と盛遠 на Aozora Bunko, [онлайн], пере­глянуто 10 липня 2026 р.

« Після трьох років, коли я її не бачив, я випадково зустрів її знову під час обряду освяче­ння нового мосту Ватанабе, а потім упродовж шести місяців пускав у хід усі хитрощі світу, щоб таємно з нею побачитися. І я досяг свого. Ба навіть більше. Я зумів пі­знати її тіло, як мені й мріялося. А проте почу­т­тя, що мене тоді про­ймало, було вже не самим лише досадою за те, що я досі нею не володів. Коли ми обоє посідали на маті в домі Коромоґава, я помітив, що непомітно для себе мій жаль зробився менш пекучим. Те, що я вже не був цнотливцем, певно, допомогло притл­умити моє бажа­н­ня. Але було й дещо вирішальніше: краса цієї жінки зів’яла. »

Акутаґава, Рюноске, Une vague inquiétude (Невиразна тривога), пере­клад з японської Silvain Chupin, перед­мова René de Ceccatty, Монако: Éditions du Rocher, coll. « Nouvelle », 2005; доповнене пере­вид. під на­звою Les grenouilles (Жаби), пере­клад з японської Catherine Ancelot та Silvain Chupin, Париж: Cambourakis, coll. « Littérature », 2024.

« Це було в день буд­дійського свята, на мосту Ватанабе, коли я зустрів Кес­су. Дивний випадок після трьох років роз­луки. Я ді­знався, що вона заміжня. Упродовж шести місяців я вдавався до числен­них хитрощів, щоб домогтися від неї таємного побаче­н­ня. Я не лише домігся побаче­н­ня, але й пі­знав нарешті те тіло, про яке невпинно мріяв. Та ось тієї миті я зав­важив, що в моєму серці були ще й інші почу­т­тя, окрім палкого жалю, що я так довго чекав на це володі­н­ня. Поруч із нею, у Домі Коромоґава, я спо­стеріг, що звабливість її тіла вже не заповнювала цілком моєї душі.

Можливо, послабле­ння мого бажа­ння пояснювалося тим, що я вже не був неза­йманим і що мій первісний запал вгамувався. А можливо, й іншою причиною: обличчя Кесси вже не променіло молодістю, як колись. »

Акутаґава, Рюноске, « Kesa et Morito » (« Кеса й Моріто »), пере­клад з японської Matsuo Kuni (Matsuo Kuninosuke) та Émile Steinilber-Oberlin, France-Japon (Франція-Японія), № 10 (липень 1935), с. 163-166.

Завантаження

Друковані твори

Довкола Rashômon et autres contes (Рашомон та інші оповідання)

Цитати

« 或日の暮方の事である。一人の下人が、羅生門の下で雨やみを待つてゐた。

廣い門の下には、この男の外に誰もゐない。唯、所々丹塗の剝げた、大きな圓柱に、蟋蟀が一匹とまつてゐる。羅生門が、朱雀大路にある以上は、この男の外にも、雨やみをする市女笠や揉烏帽子が、もう二三人はありさうなものである。それが、この男の外には誰もゐない。 »

羅生門 на Wikisource 日本語, [онлайн], пере­глянуто 10 липня 2026 р.

« Це сталося одного дня надвечір: чоловік низького стану стояв під Брамою Рашо, чекаючи, поки вщухне дощ.

Під велетенською Брамою не було нікого, крім нього. Лише на величезній колоні, з якої де-не-де облупився червоний тиньк, сидів коник. Оскільки Брама Рашо стояла на про­спекті Судзаку, можна було б сподіватися зустріти там, окрім цього чоловіка, ще двох-трьох людей — жінок у конічних капелюхах чи чоловіків у ебосі8Високий головний убір, найчастіше чорний, який колись носили шляхтичі., — що шукали прихистку від дощу. А проте не було нікого, крім нього. »

Акутаґава, Рюноске, Rashômon et autres contes (Рашомон та інші оповіда­ння), пере­клад з японської Mori Arimasa, Париж: Gallimard, coll. « Connaissance de l’Orient », 1965; пере­вид. з перед­мовою Claude Roy, Париж: Le Livre de poche, coll. « Le Livre de poche. Classique », 1969.

« Ніч була прохолодна. Слуга одного самурая стояв сам під аркадами Рашомону, чекаючи, поки пере­йде злива.

Цю будівлю звели нав­проти Про­спекту Судзаку. Нерідко пере­хожі в капелюхах з осоки чи у шляхетських уборах приходили сюди сховатися від зливи. Але того вечора слуга був сам; жодної іншої присутності, крім цвіркуна, на вилинялій червоній колоні. »

Акутаґава, Рюноске, « Rashomon • Dans le taillis » (« Рашомон • У хащах »), пере­клад з японської Ono Yoshio та René de Berval, France-Asie (Франція-Азія), № 103 (грудень 1954), с. 217-225.

« 長崎あたりの村々には、時々日の暮の光と一しょに、天使や聖徒の見舞う事があった。現にあのさん・じょあん・ばちすたさえ、一度などは浦上の宗徒みげる弥兵衛の水車小屋に、姿を現したと伝えられている。と同時に悪魔もまた宗徒の精進を妨げるため、あるいは見慣れぬ黒人となり、あるいは舶来の草花となり、あるいは網代の乗物となり、しばしば同じ村々に出没した。 »

おぎん на Wikisource 日本語, [онлайн], пере­глянуто 10 липня 2026 р.

« Часом траплялося, що під променями призахідного сонця янголи чи святі навідувалися до сіл околиць Нагасакі. Роз­повід­ають навіть, що святий Іван Хреститель одного разу з’явився на млині Міґеля Яхея, вірянина з Ураками. Диявол же, зі свого боку, щоб пере­шкодити релігійному завзя­ттю вірян, пере­кидаючись то на дивного негра, то на екзотичну квітку чи на повіз із плетеними шторами, лютував у тих самих селах. »

Акутаґава, Рюноске, Rashômon et autres contes (Рашомон та інші оповіда­ння), пере­клад з японської Mori Arimasa, Париж: Gallimard, coll. « Connaissance de l’Orient », 1965; пере­вид. з перед­мовою Claude Roy, Париж: Le Livre de poche, coll. « Le Livre de poche. Classique », 1969.

« Траплялося навіть, що янголи та святі сходили навідати села довкола Нагасакі разом із променями сутінкового сонця. Достеменно пові­домляють навіть, що одного разу святий Іван Хреститель з’явився на млині Мішеля Яхея, в Ураками. Зі свого боку, демон теж часто з’являвся в тих самих селах у подобі не­зна­йомого негра, екзотичної квітки чи бамбукового паланкіна, щоб завадити вірянам дотримуватися посту. »

Акутаґава, Рюноске, Le nez et autres contes (Ніс та інші оповіда­ння), пере­клад з японської Maruyama Juntarô, Токіо: Hakusuisha, 1927.

« すると、一生懸命にのぼった甲斐があって、さっきまで自分がいた血の池は、今ではもう暗の底にいつの間にかかくれて居ります。それからあのぼんやり光っている恐しい針の山も、足の下になってしまいました。この分でのぼって行けば、地獄からぬけ出すのも、存外わけがないかも知れません。犍陀多は両手を蜘蛛の糸にからみながら、ここへ来てから何年にも出した事のない声で、「しめた。しめた。」 »

蜘蛛の糸 на Wikisource 日本語, [онлайн], пере­глянуто 10 липня 2026 р.

« Правду кажучи, його запекла боротьба не була марною: Кривавий став, який він щойно полишив, уже роз­чинявся в глибині темряви. Далеке мерехті­ння страшної гори Голок теж було вже під його ногами. Такими темпами втеча з Пекла, можливо, здійсниться легше, ніж він сподівався. Обмотавши навколо руки павутинку, він мовив із задоволеною усмішкою: “Ось воно! Ось воно!” — тоном, забутим від часу його прибу­ття в це місце, а від­тоді минуло хтозна-скільки років. »

Акутаґава, Рюноске, Rashômon et autres contes (Рашомон та інші оповіда­ння), пере­клад з японської Mori Arimasa, Париж: Gallimard, coll. « Connaissance de l’Orient », 1965; пере­вид. з перед­мовою Claude Roy, Париж: Le Livre de poche, coll. « Le Livre de poche. Classique », 1969.

« Тоді він побачив, що його зуси­лля не були марні: Кривавий став, у якому він ще недавно пере­бував, зник у темряві. Він побачив також слабке світло страшної гори з Голками під собою. Такими темпами ви­братися з Пекла було б, мабуть, не важче, ніж він уявляв. Стиснувши нитку обома руками, Кандата засміявся голосом, якого не вживав упродовж усіх цих років, проведених у пеклі: “Ви­йде, я впораюся”. »

Акутаґава, Рюноске, « Le fil d’araignée » (« Нитка павука »), пере­клад з японської Christopher Chassagneux та Lucie Demesy, La main de Thôt (Рука Тота), № 13, 2025.

« Так завзято дертися вгору було варто, адже Кривавий став, де він доти пере­бував, тепер зник у мороці внизу. Навіть слабке світло жаскої гори Голок було під ним. Якби він і далі дерся таким темпом, ви­братися з Пекла могло б виявитися легше, ніж гадалося. Кандата обмотав павутинку навколо рук і голосом, якого не вживав від часу свого прибу­ття сюди багато років тому, засміявся й мовив: “Ось воно, я вже тут!” »

Акутаґава, Рюноске, « Le fil de l’araignée » (« Нитка павука »), непрямий пере­клад з англійської Lucile Rusu за спів­участю Clara Wartelle-Sakamoto, за пере­кладом Anne McNulty та Sato Eriko. У кн. Petites histoires japonaises : contes et nouvelles bilingues pour progresser en japonais (Маленькі японські історії: двомовні казки й новели для вдосконале­ння японської), Малакофф: A. Colin, 2022, с. 38-61.

Завантаження

Друковані твори

Бібліографія

  • Bonneau, Georges, Histoire de la littérature japonaise contemporaine (1868-1938) (Історія сучасної японської літератури (1868-1938)), перед­мова Kikuchi Kan, Париж: Payot, 1940.
  • Chavanes, Edwige de, « Akutagawa Ryūnosuke (1892-1927) ». У кн. Cinéma et littérature au Japon : de l’ère Meiji à nos jours (Кіно та література в Японії: від епохи Мейдзі до наших днів), за ред. Max Tessier, Париж: Centre G. Pompidou, coll. « Cinéma singulier », 1986, с. 44-45.
  • Collasse, Richard, Dictionnaire amoureux du Japon (Закоханий словник Японії), Париж: Plon, coll. « Dictionnaire amoureux », 2021.
  • Guillamaud, Jean, Histoire de la littérature japonaise (Історія японської літератури), Париж: Ellipses, coll. « Littératures. Série Littératures du monde », 2008.
  • Matéo, Pascal, « Ryûnosuke Akutagawa, “Rashômon” (1915). Les ténèbres d’un Japon de légende » (« Рюноске Акутаґава, “Рашомон” (1915). Морок легендарної Японії »), Le Point Références, № 80 (квітень-червень 2020), с. 64-65.
  • Matsuo, Kuni (Matsuo, Kuninosuke), Histoire de la littérature japonaise : des temps archaïques à 1935 (Історія японської літератури: від архаїчних часів до 1935 року), у спів­авт. з Kawaji Ryūkō та Alfred Smoular, перед­мови Anatole de Monzie, Émile Steinilber-Oberlin та Noguchi Yonejirō, Париж: Société française d’éditions littéraires et techniques, coll. « Bibliothèque du hérisson », 1935.
  • Origas, Jean-Jacques, « Akutagawa Ryūnosuke (1892-1927) », Encyclopædia universalis, [онлайн], пере­глянуто 10 липня 2026 р.
  • Pinguet, Maurice, La mort volontaire au Japon (Добровільна смерть у Японії), Париж: Gallimard, coll. « Bibliothèque des histoires », 1984.
  • Sieffert, René, La littérature japonaise (Японська література), Париж: Librairie A. Colin, coll. « Collection A. Colin », 1961; нове вид. з оновле­н­ням Katô Shuichi, Париж: Publications orientalistes de France, coll. « Langues et civilisations. Littérature », 1986.

Avatar photo
Yoto Yotov

З 2010 року я присвячую свій час налагодженню діалогу між століттями та народами, переконаний, що людський дух скрізь почувається як удома. Якщо ви поділяєте це бачення універсальної культури, і якщо мої Notes du mont Royal колись вас просвітили чи зворушили, подумайте про те, щоб зробити пожертву на Liberapay.

Articles : 384