Той, хто шукав самого себе: велич і самотність Геракліта

Пере­кладено з французької

Геракліт Ефеський доходить до нас із глибини віків через фрагменти сувою, залишеного в V столітті до н. е. у храмі Артеміди. Досі тривають суперечки про те, чи був цей сувій послідовним трактатом, чи складався з окремих думок, подібних до тих, які випадок цитувань зберіг для нас. Геракліт висловлювався в ньому, в будь-якому разі, в стилі сивіл­линому, стислому, здатному здивувати; він водночас пере­йняв тон пророка й мову філософа. Звідси цей епітет Темного або Похмурого (Σκοτεινός), так часто долучуваний до його імені, але який видається мені все ж пере­більшеним: « Звичайно, [його] чита­ння важке й складне з першого під­ходу. Ніч темна, морок густий. Але якщо посвячений тебе провадитиме, ти побачиш у цій книзі ясніше, ніж серед білого дня » (Грецька антологія, за палатинським рукописом). Уламки, що лишилися від його вче­н­ня, подібні до спалахів грози, яка таємниче ві­ді­йшла, роз­риваючи досократичну ніч вогнем, не подібним до жодного іншого. Геґель, простежуючи народже­ння « світла думки », ви­знає в Геракліті найбільш сяйво центральну по­стать. Гайдеґ­ґер додає: « Геракліта про­звано “Темним”. Але він — Ясний. Бо він говорить те, що освітлює, намагаючись за­просити його світло увійти в мову думки »¹Heidegger, Martin, Essais et Conférences (Есеї та Лекції), пер. з німецької Андре Прео, передм. Жана Бофре, Париж: Gallimard, серія « Les Essais », 1958..

Царственність відмови

До цієї видимої темряви додавалося в Геракліті під­ґрунтя гордості й зневаги до ближніх. Бо коли філософ гордий, він ніколи не гордий наполовину. Спадкоємний князь, він без жалю зрікся царської гідності на користь брата, а потім від­мовився встановлювати закони для міста, яке вважав без­надійно « під­владним поганому устрою » (πονηρᾷ πολιτείᾳ). Ось він усамітнився в святилищі Артеміди, граючи в кісточки з дітьми. Коли допитливі товпилися навколо нього, він кидав їм:

« Чому дивуєтесь, нікчеми? Хіба не краще робити це, аніж вести з вами жи­ття міста? » (Τί, ὦ κάκιστοι, θαυμάζετε ; Ἢ οὐ κρεῖττον τοῦτο ποιεῖν ἢ μεθ’ ὑμῶν πολιτεύεσθαι ;)

Діоґен Лаертський, Книга IX, Vies et Doctrines des philosophes illustres (Жи­ття і вче­ння славетних філософів), пер. з грецької Жака Брюншвіґа, за заг. ред. Марі-Оділь Ґуле-Казе, Париж: Librairie générale française, серія « La Pochothèque », 1999.

Цей мудрець не потребував нікого, зневажаючи навіть товариство вчених. Проте він не був людиною нечут­тєвою; і коли він сумував через нещастя, що тчуть людське існува­н­ня, сльози навертались йому на очі. « Я шукав самого себе » (Ἐδιζησάμην ἐμεωυτόν), зі­знається він, наче був єдиним, хто справді втілив дельфійський припис « Пі­знай самого себе ». Ніцше від­чує священ­ний жах цієї автаркії: « неможливо вгадати », скаже філософ волі до влади, « яким було почу­ття самотності, що про­ймало ефеського пустельника з храму Артеміди, якщо не опинитися самому закам’янілим від жаху на найбезлюднішій і найдикішій горі »²Nietzsche, Friedrich, La Philosophie à l’époque tragique des Grecs (Філософія в трагічну епоху греків), пер. з німецької Мішеля Аара та Марка де Лоне, в Œuvres (Твори). I, пер. за заг. ред. Марка де Лоне, Париж: Gallimard, серія « Bibliothèque de la Pléiade », 2000..

Запаморочення всезагальної плинності

Тоді як на іншому краї грецького світу елейська школа за­стигала бу­ття в крижаній нерухомості, Геракліт осмислює єд­ність як ріку в без­перервному русі, що лишається тією самою, хоча завжди іншою, — нові хвилі без­упинно штовхають попередні перед собою³Цим образом Геракліт говорить не лише те, що існува­ння приречене на превратності й занепади, а що жодна річ не є чимось: вона цим стає. Світ подібний до кікеону (κυκεών), цієї суміші вина, тертого сиру й ячмін­ного борошна, чия густа консистенція зберігає свою єд­ність лише завдяки помішуван­ню. Коли воно припиняється, складники роз­’­єд­нуються, важке осідає, і цей ритуальний напій пере­стає існувати. Рух виявляється, таким чином, кон­ститутивним для єд­ності протилежностей: « Навіть кікеон роз­падається, якщо його не помішувати » (Καὶ ὁ κυκεὼν διίσταται μὴ κινούμενος).. Проти загальної ілюзії сталості ніщо не є стійким: « Все тече » (Πάντα ῥεῖ), « Все є становленням » (Геґель), « Усі речі […] хитаються без­на­станно […]. Я не змальовую бу­т­тя. Я змальовую пере­хід » (Монтень).

Плин­ність усіх речей має той наслідок, що все пере­творюється на свою протилежність. Якщо бу­ття існує лише в зміні, воно неминуче є серединою між двома протилежними полюсами; щомиті ми пере­буваємо перед цією не­вловимою межею, де стикаються дві протилежні якості. Жорстокий закон, що поширюється і на саму людську істоту, де кожен вік є смертю попереднього:

« Хіба немовля не зникло в дитині, а дитина в хлопчику, ефеб у під­літку, під­літок у юнаку, потім […] зрілий чоловік у старому […]? Можливо, […] природа нас на­вча[є] мовчки не боятися остаточної смерті? »

Філон Олександрійський, De Iosepho (Про Йосипа), пер. з грецької Жана Лапорта, Париж: Éditions du Cerf, серія « Les Œuvres de Philon d’Alexandrie », 1964.

Естетика космічної гри

У пошуках трагічного ствердже­ння жи­ття Ніцше зробить ефеського пустельника своїм най­ближчим предтечею. « Світ у своїй вічній потребі істини вічно потребує Геракліта », проголосить він. І в іншому місці:

« […] спілкува­ння з Гераклітом заспокоює мене й під­бадьорює більше, ніж будь-яке інше. Згода з непо­стійністю та зі знищенням; “так”, сказане суперечності й війні; становлення, що перед­бачає від­ки­да­ння самого поня­ття “буття” — у цьому я маю ви­знати […] думку, най­ближчу до моєї, яку будь-коли було висловлено. »

Ніцше, Фрідріх, L’Antéchrist (Антихрист), з додатком Ecce homo, пер. з німецької Жана-Клода Емері, Париж: Gallimard, серія « Folio », 1974.

Те, що німецький філософ зна­йде в ньому перед­усім, — це протиотруту до шопенгауерівського песимізму. Далека від того, щоб згинатися під ярмом уявних провин, не­справедливостей, суперечностей, страж­дань, дійсність звільняється від будь-якої моралі: вона є « дитиною, що грається, що рухає пішаки: царство дитини » (παῖς […] παίζων, πεσσεύων· παιδὸς ἡ βασιληίη). Якщо Геракліт долучався до гри галасливих дітей у святилищі Артеміди, то тому, що він уже роз­думував там над « грою великої дитини-світу », тобто Бога. Воля до влади зароджується тут у думці Ніцше: сила-митець, що будує і руйнує, з під­несеною невин­ністю дитини, яка кладе тут і там камінці або споруджує купи піску, щоб знову їх роз­валити, по той бік добра і зла. Саме слідами Темного Ніцше « готується стати Антихристом, тобто тим, хто від­кидає моральне значе­ння світу ».

Для подальшого вивчення

Навколо Héraclite : la lumière de l’Obscur (Геракліт: світло Темного)

Цитати

« Ἀκοῦσαι οὐκ ἐπιστάμενοι οὐδ᾽ εἰπεῖν. • Ψυχῆς πείρατα ἰὼν οὐκ ἂν ἐξεύροιο πᾶσαν ἐπιπορευόμενος ὁδόν· οὕτω βαθὺν λόγον ἔχει. • Ποταμοῖς τοῖς αὐτοῖς ἐμβαίνομέν τε καὶ οὐκ ἐμβαίνομεν, εἶμέν τε καὶ οὐκ εἶμεν. »

Αποσπάσματα (Ηράκλειτος) на Wikisource ελληνικά, [онлайн], пере­глянуто 22 лютого 2026 року.

« Не будучи вправними в слухан­ні, вони не вміють і говорити. • Ти не зна­йшов би меж душі, навіть обі­йшовши всі шляхи, — на­стільки глибокий її логос. • Ми входимо і не входимо в ті самі ріки; ми є і не є. »

Геракліт Ефеський, Héraclite : la lumière de l’Obscur (Геракліт: світло Темного), пер. з грецької Жана Бушар д’Орваля, передм. Кон­стантіна Фотінаса. Монреаль: Éditions du Roseau, 1997; пере­вид., Ґорд: Les Éditions du Relié, серія « Poche », 2007.

« Не вміючи слухати, вони не вміють і говорити. • Ти не зна­йшов би меж душі, навіть обі­йшовши всі шляхи, — на­стільки глибоку промову (λόγον) вона тримає. • Ми входимо і не входимо в ті самі ріки; ми (в них) є і (в них) не є. »

Геракліт Ефеський, Fragments (Фрагменти), пер. з грецької Марселя Конша, Париж: Presses universitaires de France, серія « Épiméthée », 1986; пере­вид. під на­звою Fragments recomposés : présentés dans un ordre rationnel (Пере­компоновані фрагменти: по­дані в раціональному порядку), Париж: PUF, 2017.

« Вони не вміють ні слухати, ні говорити. • Навіть якби ти обі­йшов усі шляхи, ти б ніколи не зна­йшов меж душі, — на­стільки глибоке зна­н­ня, яким вона володіє. • Ми входимо в ті самі ріки і не входимо в них; ми в них є і в них не є. »

Геракліт Ефеський, Fragments : citations et témoignages (Фрагменти: цитати й свідче­ння), пер. з грецької Жана-Франсуа Прадо, Париж: Flammarion, серія « GF », 2002.

« Вони не вміють ні слухати, ні навіть говорити. • Меж душі ти не зміг би зна­йти, продовжуючи свій шлях, / Хоч би яка довга була вся дорога, / На­стільки глибокий логос, що вона містить. • У ті самі ріки / Ми входимо і не входимо, / Ми є і не є. »

Дюмон, Жан-Поль (ред.), Les Présocratiques (Досократики), пер. з грецької Жана-Поля Дюмона, за участю Даніеля Делат­тра та Жана-Луї Пуар’є, Париж: Gallimard, серія « Bibliothèque de la Pléiade », 1988.

« Не­здатні слухати, так само як (і) говорити. • І меж душі, куди б ти не пішов, аж ніяк не від­криєш, навіть якщо обі­йдеш усі шляхи, — на­стільки глибокий її логос. • У ріки ті самі ми входимо й не входимо аж ніяк, ми є й не є аж ніяк »

Геракліт Ефеський, Héraclite d’Éphèse, les vestiges (Геракліт Ефеський, залишки). III.3.B/i, Les Fragments du livre d’Héraclite (Фрагменти книги Геракліта), пер. з грецької Сержа Мурав­йова [Сергія Микитовича Мурав­йова], Санкт-Авґустін: Academia Verlag, серія « Heraclitea », 2006.

« Ці люди, що не вміють ні слухати, ні говорити. • Меж душі ти не зміг би досягти, навіть про­йшовши весь шлях, — на­стільки глибокий логос вона має. • У ті самі ріки ми входимо і не входимо, ми є і не є. »

Геракліт Ефеський, Les Fragments d’Héraclite (Фрагменти Геракліта), пер. з грецької Роже Мюньє, Тулуза: Fata Morgana, серія « Les Immémoriaux », 1991.

« Люди, що чують і говорять, не знаючи. • Кордонів душі ти не зміг би досягти, як далеко б не завели тебе твої кроки по всіх шляхах: на­стільки глибоке слово, що в ній живе. • Ми входимо і не входимо в ті самі ріки, ми є і не є. »

Бат­тістіні, Ів (ред.), Trois Contemporains : Héraclite, Parménide, Empédocle (Три сучасники: Геракліт, Парменід, Емпедокл), пер. з грецької Іва Бат­тістіні, Париж: Gallimard, серія « Les Essais », 1955; пере­вид. доповн. під на­звою Trois Présocratiques (Три досократики), Париж: Gallimard, серія « Idées », 1968.

« Вони не вміють ні слухати, ні говорити. • [лакуна] • Ми входимо і не входимо в ту саму ріку, ми є і не є. »

Тан­нері, Поль, Pour l’histoire de la science hellène : de Thalès à Empédocle (До історії ел­лінської науки: від Фалеса до Емпедокла), Париж: F. Alcan, 1887; пере­вид. (передм. Федеріґо Енрікеса), Париж: Gauthier-Villars, 1930.

« Ці люди, що не вміють ні слухати, ні говорити. • Неможливо зна­йти меж душі, яким би шляхом не йти, — на­стільки глибоко вони занурені. • Ми входимо і не входимо в ту саму ріку; ми є і не є. »

Вуалькен, Жан (ред.), Les Penseurs grecs avant Socrate : de Thalès de Milet à Prodicos (Грецькі мислителі до Сократа: від Фалеса Мілетського до Продіка), пер. з грецької Жана Вуалькена, Париж: Librairie Garnier Frères, серія « Classiques Garnier », 1941; пере­вид., Париж: Garnier-Flammarion, серія « GF », 1964.

« Не будучи здатними слухати, так само як і говорити. • Меж “псюхе” під час її мандрівки він не від­крив би, той, хто про­йшов би всі шляхи: вона має такий глибокий логос. • У ті самі ріки ми входимо і не входимо, ми є і не є. »

Геракліт Ефеський, Fragments (Фрагменти), пер. з грецької Фредеріка Рус­сія, за участю Еліан Ґайяр та Франсуа Барбу, Париж: Éditions Findakly, 1984.

« Насолода тут, але де­хто не вміє ні побачити її, ні почути. • Ти ніколи не зна­йдеш меж жит­тєвого подиху (“психе”), навіть обі­йшовши всі шляхи, бо блаженство його насолоди без­межне. • Ми входимо і не входимо в ті самі ріки, ми є і не є. »

Геракліт Ефеський, Les Fragments d’Héraclite (Фрагменти Геракліта), пер. з грецької Ґі Мас­са, [Сюсі-ан-Брі]: Anfortas, 2018.

« Не вміючи слухати, вони не вміють і говорити. • [лакуна] • У ті самі ріки ми входимо і не входимо; ми є і не є. »

Плазене, Лоранс (ред.), Anthologie de la littérature grecque : de Troie à Byzance (Антологія грецької літератури: від Трої до Візантії), пер. з грецької Ем­манюель Блан, [Париж]: Gallimard, серія « Folio Classique », 2020.

« Не вміючи ні слухати, ні говорити. • Країв душі, у своїй ході, ти не від­криєш, навіть якщо обі­йдеш кожен шлях; вона містить такий глибокий логос. • Ми входимо і не входимо в ті самі ріки, ми є і не є. »

Акселос, Костас, Héraclite et la Philosophie : la première saisie de l’être en devenir de la totalité (Геракліт і Філософія: перше схопле­ння бу­ття у становленні цілого), Париж: Les Éditions de Minuit, серія « Arguments », 1962.

« Вони не вміють ні чути, ні говорити. • Ти не зна­йшов би межі душі, навіть мандруючи всіма шляхами, — на­стільки глибокий логос вона має. • Ми входимо і не входимо в ті самі ріки. Ми є і не є. »

Рамну, Клеманс, Héraclite ou l’homme entre les choses et les mots (Геракліт, або Людина між речами і словами), передм. Моріса Бланшо, Париж: Les Belles Lettres, серія « Collection d’études anciennes », 1959.

« Оскільки вони не вміють слухати, вони не вміють і говорити. • Меж подиху він не від­крив би на своєму шляху, той, хто про­йшов би їх усі. На­стільки глибокий ро­зум, яким він володіє. • У ті самі ріки ми входимо і не входимо, ми є і не є. »

Геракліт Ефеський, Héraclite ou la séparation (Геракліт, або Роз­діле­ння), пер. з грецької Жана Боляка та Гайнца Вісмана. Париж: Les Éditions de Minuit, серія « Le Sens commun », 1972.

« Не­здатні вони слухати так само, як і говорити. • Крайньої точки душі неможливо досягти ходою, навіть якщо ді­йти до кінця шляху. Бо першопричина глибоко в ній про­стягається. • У ті самі ріки ми входимо і не входимо. Так само як існуємо і не існуємо. »

Геракліт Ефеський, Les Fragments (Фрагменти), пер. з грецької Сімонни Жакмар, з додатком Héraclite d’Éphèse ou le flamboiement de l’Obscur (Геракліт Ефеський, або Полум’я Темного) того ж автора, Париж: Arfuyen, серія « Ombre », 2003.

« Не вміючи ні слухати, ні навіть говорити. • Ти не зміг би від­крити меж душі, / Навіть якби ти борознив усі шляхи, / На­стільки глибокий логос вона приховує. • У ті самі ріки ми входимо і не входимо, / Ми є і не є. »

Геракліт Ефеський, Éclats d’horizon : 150 fragments d’Héraclite d’Éphèse (Спалахи обрію: 150 фрагментів Геракліта Ефеського), пер. з грецької Лінди Расуаманани, передм. Іва Бат­тістіні, Нант: Éd. Amalthée, 2007.

« Не вміючи слухати, / Вони не вміють і говорити. • Кінців душі / Він не від­крив би, / Той, хто обі­йшов би всі шляхи, / На­стільки глибокий логос, що вона збирає. • У ті самі ріки / Ми входимо і не входимо, / Ми є і не є. »

Оріє, Блез, Héraclite ou la philosophie (Геракліт, або Філософія), Париж: L’Harmattan, серія « Ouverture philosophique », 2011.

« Вони не вміють ні слухати, ні говорити. • Меж душі, яким би шляхом ти не йшов, ти не зміг би їх від­крити, — на­стільки глибокий ро­зум вона містить. • Ми входимо і не входимо в ту саму ріку, ми є і не є. »

Геракліт Ефеський, Doctrines philosophiques (Філософські вче­ння), пер. з грецької Моріса Соловіна, Париж: F. Alcan, 1931.

« [лакуна] • Неможливо зна­йти меж душі, навіть про­йшовши весь шлях, — на­стільки глибокий λόγος вона має. • Ми входимо і не входимо, ми є і не є в тих самих ріках. »

Вейль, Сімона, La Source grecque (Грецьке джерело), Париж: Gallimard, серія « Espoir », 1953.

« Не вміючи ні слухати, ні говорити. • Ти не зна­йдеш меж душі, в якому б напрямку ти не мандрував, — на­стільки глибока її міра. • Ми входимо і не входимо в ті самі ріки; ми є і не є. »

Бернет, Джон, L’Aurore de la philosophie grecque (Світанок грецької філософії), пер. з англійської Оґюста Реймона, Париж: Payot & Cie, 1919.

Завантаження

Звукові записи

• Heinz Wismann à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Гайнц Вісман про Геракліта: світло Темного). (France Culture).
• Hervé Pasqua à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Ерве Паска про Геракліта: світло Темного). (YouTube).
• Jean-Claude Ameisen à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Жан-Клод Амейзен про Геракліта: світло Темного). (France Inter).
• Jean-François Pradeau à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Жан-Франсуа Прадо про Геракліта: світло Темного). (France Culture).
• Jérôme Stéphan à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Жером Стефан про Геракліта: світло Темного). (Jérôme Stéphan).
• Kostas Axelos, Jean Beaufret et François Châtelet à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Костас Акселос, Жан Бофре та Франсуа Шатле про Геракліта: світло Темного). (France Culture).
• Marc Ballanfat à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Марк Баланфа про Геракліта: світло Темного). (France Culture).
• Philippe Choulet à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Філіп Шуле про Геракліта: світло Темного). (France Culture).
• Thibaut de Saint Maurice à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Тібо де Сен-Моріс про Геракліта: світло Темного). (France Culture).
• Émilie Hanns à propos d’Héraclite : la lumière de l’Obscur (Емілі Ганс про Геракліта: світло Темного). (Octopus, le philosophe à tentacules).

Друковані твори

• Extrait d’Héraclite : la lumière de l’Obscur dans la traduction par Blaise Oriet (2011) (Уривок з Геракліта: світло Темного в пере­кладі Блеза Оріє (2011)). (L’Harmattan).
• Extrait d’Héraclite : la lumière de l’Obscur dans la traduction par Jean-François Pradeau (2019) (Уривок з Геракліта: світло Темного в пере­кладі Жана-Франсуа Прадо (2019)). (Éditions Flammarion).
• Extrait d’Héraclite : la lumière de l’Obscur dans la traduction par Marcel Conche (2017) (Уривок з Геракліта: світло Темного в пере­кладі Марселя Конша (2017)). (Presses universitaires de France (PUF)).
• Traduction indirecte d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Auguste Reymond, d’après celle de John Burnet (1919) (Непрямий пере­клад Геракліта: світло Темного Оґюстом Реймоном, за пере­кладом Джона Бернета (1919)). (Google Livres).
• Traduction indirecte d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Auguste Reymond, d’après celle de John Burnet (1919), copie (Непрямий пере­клад Геракліта: світло Темного Оґюстом Реймоном, за пере­кладом Джона Бернета (1919), копія). (Canadian Libraries).
• Traduction partielle d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Paul Tannery (1887) (Частковий пере­клад Геракліта: світло Темного Полем Тан­нері (1887)). (Google Livres).
• Traduction partielle d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Paul Tannery (1887), copie (Частковий пере­клад Геракліта: світло Темного Полем Тан­нері (1887), копія). (Google Livres).
• Traduction partielle d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Paul Tannery (1887), copie 2 (Частковий пере­клад Геракліта: світло Темного Полем Тан­нері (1887), копія 2). (Canadian Libraries).
• Traduction partielle d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Paul Tannery (1887), copie 3 (Частковий пере­клад Геракліта: світло Темного Полем Тан­нері (1887), копія 3). (Google Livres).
• Traduction partielle d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Paul Tannery (1887), copie 4 (Частковий пере­клад Геракліта: світло Темного Полем Тан­нері (1887), копія 4). (Google Livres).
• Traduction partielle d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Paul Tannery (1930) (Частковий пере­клад Геракліта: світло Темного Полем Тан­нері (1930)). (Bibliothèque nationale de France (BnF)).
• Traduction partielle d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Paul Tannery (éd. électronique) (Частковий пере­клад Геракліта: світло Темного Полем Тан­нері (електронне вид.)). (Wikisource).
• Traduction partielle d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Simone Weil (1953) (Частковий пере­клад Геракліта: світло Темного Сімоною Вейль (1953)). (Google Livres).
• Traduction partielle d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Simone Weil (éd. électronique) (Частковий пере­клад Геракліта: світло Темного Сімоною Вейль (електронне вид.)). (Wikisource).
• Édition et traduction d’Héraclite : la lumière de l’Obscur par Guy Massat (éd. électronique) (Ви­да­ння та пере­клад Геракліта: світло Темного Ґі Масса (електронне вид.)). (Guy Massat).

Бібліографія

• Aurobindo, Shri, Héraclite (Геракліт), пер. з англійської Д. Н. Бонарджі та Жана Ербера, передм. Маріо Меньє, Париж: Dervy-Livres, 1970.
• Beaufret, Jean, Dialogue avec Heidegger (Діалог із Гайдеґ­ґером). I, Philosophie grecque (Грецька філософія), Париж: Les Éditions de Minuit, серія « Arguments », 1973.
• Bouchart d’Orval, Jean, Civilisation profane : la perte du sacré (Профанна цивілізація: втрата священ­ного), Монреаль: Éditions du Roseau, 1987.
• Cantin-Brault, Antoine, Penser le néant : Hegel, Heidegger et l’épreuve héraclitéenne (Мислити ніщо: Геґель, Гайдеґ­ґер і гераклітівське ви­пробува­ння), Квебек: Presses de l’Université Laval, серія « Zêtêsis », 2018.
• Decharneux, Bernard et Inowlocki, Sabrina, Philon d’Alexandrie : un penseur à l’intersection des cultures gréco-romaine, orientale, juive et chrétienne (Філон Олександрійський: мислитель на пере­тині греко-римської, східної, юдейської та християнської культур), Брюс­сель: E.M.E., 2009.
• Goedert, Georges, Nietzsche critique des valeurs chrétiennes : souffrance et compassion (Ніцше — критик християнських цін­ностей: страж­да­ння і спів­чу­ття), Париж: Beauchesne, 1977.
• Janicaud, Dominique, Hegel et le Destin de la Grèce (Геґель і Доля Греції), Париж: Librairie philosophique J. Vrin, серія « Bibliothèque d’histoire de la philosophie », 1975.
• Jeannière, Abel, La Pensée d’Héraclite d’Éphèse et la Vision présocratique du monde (Думка Геракліта Ефеського та Досократичне баче­ння світу), з повним пере­кладом фрагментів, Париж: Aubier-Montaigne, 1959.
• Romilly, Jacqueline de, Précis de littérature grecque (Нарис грецької літератури), Париж: Presses universitaires de France, 1980.
• Steiner, George, Poésie de la pensée (Поезія думки), пер. з англійської П’єра-Ем­манюеля Доза, Париж: Gallimard, серія « NRF Essais », 2011.
• Zeller, Édouard, La Philosophie des Grecs considérée dans son développement historique (Філософія греків, роз­глянута в її історичному роз­витку). II, Les Éléates, Héraclite, Empédocle, les Atomistes, Anaxagore, les Sophistes (Елеати, Геракліт, Емпедокл, атомісти, Анаксагор, софісти), пер. з німецької Еміля Бутру, Париж: Hachette, 1882. (Google Livres).